Зранку 12 серпня на площі Незалежності в Кагарлику почали збиратися люди. З вуст в уста і мобільним зв’язком линула містом звістка про прибуття на короткотерміновий відпочинок великої групи наших земляків, що проходять службу в 72-й бригаді – тому самому гвардійському підрозділі, про героїзм якого стільки було гарячих новин останнім часом.
Давно в Кагарлику не було більш урочистої і хвилюючої події. Зі сльозами радості на очах, духовим оркестром і вигуками «Героям слава!» зустрічала героїв-фронтовиків громадськість Кагарличчини на чолі з керівництвом міста і району. Тепло привітали мужніх воїнів із прибуттям на рідну землю голова Кагарлицької РДА Сергій Будюк, районний військовий комісар Вячеслав Харчевський, сестра солдата-добровольця Олексія Мусієнка Оксана Попильницька, секретар міської ради Любов Коваль. Зворушливими були моменти вручення традиційного короваю із урожаю рідних ланів та букетів від найменших учасників урочистостей – вихованців дитсадка «Теремок», а також щасливі миттєвості зустрічі, обійми з ріднею і друзями.
…На жаль, війна ще триває, тож уже через десять днів відважні захисники України знову стануть у бойовий стрій. Побажаймо їм усім якнайскорішого повернення додому – живими і неушкодженими – із перемогою! Слава Україні – героям слава!
Микола Семенюк
Десять днів
Воїнам 72-ї окремої механізованої бригади присвячується
Здрастуй, мамо, кохана, діти,
Я вернувся на десять днів,
Я прийшов зі страшного світу,
Де не раз у вогні горів.
Про цю зустріч в окопах марив,
Коли «Град» нас вогнем палив,
Коли «Бук», розітнувши хмари,
Триста мирних сердець спинив.
Коли всупереч всім зневірам
Я вороже кільце прорвав,
Коли смерті лихому звіру
Просто в очі я зазирав,
Коли брату, що спас від міни,
Світлі очі закрив крізь біль…
Коли з вірою в Україну
Я на ворога йшов у бій.
Бо сьогодні вже, знай, родино,
Я не просто солдат АТО –
Мої плечі – це щит країни,
Щоб її не топтав ніхто.
Щоби зло «синьо-красно-біле»
Не затьмарило простір мій,
Щоб лихі не розкинув крила
Двоголовий і хижий змій.
Щоби виродки й лизоблюди
Розірвать не змогли мій край,
Щоб щасливо жили тут люди
І духмянився коровай.
Я лиш грудка землі ясної,
Де живе мій народ святий,
Син землі, де лежать герої –
Незабутні мої брати.
Із них кожен за мир над світом
У жертовнім вогні згорів…
Зустрічайте, рідненькі, діти,
Я вернувся на десять днів!
Потім знову за Україну
Я боротимусь до кінця,
За народ свій, свою родину,
За любові вогонь в серцях.
А якщо напророчить доля
Повернутись до вас лиш сном, –
Стану я колоском у полі,
Тихим вечором за вікном.
Мирним сонцем у небі світлім,
Чистим щастям в очах синів…
А сьогодні я з вами, рідні,
І у нас є ще десять днів….
Надія Вегера-Предченко