На життєвому шляху мені щастило на зустрічі з добрими і щирими, щедрими душею людьми. Серед них – Коваль Надія Власівна, нині пенсіонерка, яку, вочевидь, добре пам’ятають представники старшого покоління як висококласного фахівця-будівельника – головного зодчого Кагарличчини на рубежі минулого й нинішнього століть. У ті роки я працював на посаді директора міської школи №3, і за сприяння тодішнього керівництва району і міста, підтримки організацій, підприємств та установ Кагарличчини тоді вдалося на пришкільній території спорудити спортивний майданчик зі стадіоном, біговими доріжками і площадками для волейболу, баскетболу та тенісу, а також розібрати поряд зі школою аварійно небезпечну недобудову басейну, яка іржавими штирями арматури, хоч і була огороджена, роками загрожувала життю і здоров’ю допитливих школярів. Добудувати басейн не знайшли коштів навіть у хвалені деким радянські часи, а з плином років оголена, поїдена іржею арматура все одно не годилася для продовження будівельних робіт. Зате бетонні блоки, видобуті з фундаменту недобудованого басейну, пішли на благородну справу – спорудження Свято-Троїцького храму, який нині є окрасою нашого міста. І серед зодчих тієї величної споруди, як і спортмайданчика біля школи, була Коваль Надія Власівна. Розповідаючи про часи будівництва храму в Кагарлику, Надія Власівна із вдячністю згадує й тих, хто на вищих щаблях – на рівні області, держави – сприяв добрій справі, зокрема про свою колегу Пашковську (Бондаренко) Нелю Сергіївну, а також нашого земляка Демиденка Аркадія Федоровича, на честь якого названо одну з вулиць у Кагарлику.
Про свій внесок у будівництво храму Надія Власівна через скромність говорить мало, зате її колеги в одній із ювілейних віршованих присвят підкреслюють:
Це ж Надії ідея,
Це її старання,
І що храм збудований –
Її мудрування!
І храм засіяв у нас –
Гарний, величний –
Цей храм не поступиться
Навіть столичним!
Надія Власівна родом із Чернігівщини, але вже понад пів століття її доля пов’язана з Кагарличчиною. Пройшла славний життєвий шлях, про що свідчать пам'ятні відзнаки, як-от Грамота Ради Київської обласної організації ветеранів України за особистий вагомий внесок у розвиток ветеранського руху, збереження пам’яті про мужність, стійкість, відвагу і героїзм у роки Другої світової війни, патріотичне виховання молоді на славних традиціях старшого покоління, за сприяння соціальному захисту ветеранів і багаторічну громадську діяльність, а також відзнака Президента України – медаль «70 років визволення України від фашистських загарбників».
…У 1972 році Коваль Надія Власівна і її чоловік Коваль Петро Махтейович (світлу пам’ять про якого нині бережуть кагарличани) закінчили Київський будівельний інститут і отримали направлення в Кагарлик. 13 липня 1973 вони із півторарічним сином Віталієм приїхали в наше місто. Через місяць Петра Махтейовича призначили районним архітектором, а Надію Власівну прийнято на роботу в ПМК-23 тресту «Білоцерківсільбуд».
«Начальником ПМК-23 був Маліков Расім Магафурович, – пригадує Надія Власівна, – а начальником тресту «Білоцерківсільбуд» – Переверцев». Роботу виконувала сумлінно: складала графіки і виконувала заявки на будівельні матеріали та здійснювала їхнє списання за формою №286. Добре пам’ятає, як 30 квітня 1974 року їй була оголошена Подяка за досягнуті високі показники і сумлінне ставлення до праці. Коваль Надію Власівну призначили читати лекції будівельникам різних спеціальностей: малярам, штукатурам, столярам, каменярам, бетонувальникам, зварювальникам. Самотужки виконала ремонтні роботи в кабінеті (чи здатні на це нинішні чиновники?), готувала плани роботи, які погоджувала в тресті «Білоцерківсільбуд», та читала лекції. У липні 1974 року їй була оголошена Подяка за добре організоване і проведене навчання на курсах цільового призначення. Люди були задоволені роботою Коваль Надії Власівни і її турботою про них: на той час вона мала зарплату 180-200 крб, а робітникам збільшили з 80 до 150 крб.
Після ліквідації ПМК-23 Надію Власівну в червні 1976 року було переведено в Миронівське ПМК-21 згідно з наказом по тресту і призначено інженером виробничо-технічного відділу.
Радісні життєві події відбулися рік за роком: у березні 1976 народилася донечка Людмила, а в жовтні 1977 – Інна. Проте уже в травні 1979 року Надія Власівна прийнята на роботу в Кагарлицький бурякорадгосп старшим економістом із праці. Звільнившись через пів року за власним бажанням, була зарахована на посаду інженера інспекції Державного архітектурного будівельного контролю – заступником районного архітектора. Скромно говорить пані Надія про свої трудові успіхи тих часів, показуючи документи, які свідчать про нагородження взимку 1986-го за рішенням облвиконкому медаллю «Ветеран праці», а в березні цього ж року – Подякою за досягнуті високі виробничі показники.
Перебуваючи в кадровому резерві, Надія Коваль певний час виконувала обов’язки завідуючої відділом містобудування та архітектури, а 23 вересня 1998 року призначена на посаду завідуючої відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства з присвоєнням 11 рангу державного службовця.
Надія Власівна була справді фахівцем своєї справи, тож попри пенсійний вік їй у лютому 1999-го було продовжено термін перебування на державній службі, а в березні 2001-го – ще раз. І тільки в липні 2002 року Надію Власівну було звільнено з посади начальника відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства у зв’язку з виходом на пенсію.
…Надія Власівна показує архівні фотографії, серед яких – затишний інтер’єр Ржищівського геріатричного пансіонату – одного з її дітищ; під час своєї розповіді вона не згадала жодної сумної сторінки, хоч такі в житті, звісно, були. Вона залишається все такою ж енергійною, життєрадісною, прагне кожному чимось допомогти, як невтомно робила це все своє життя. Добрі справи Надії Власівни Коваль житимуть теплим спогадом у всіх, хто її знає.
23 лютого Надія Власівна відзначає свій День народження. Приєднуємось до численних вітань рідних і близьких, друзів іменинниці і зичимо їй кріпкого здоров’я та щасливого довголіття!
Микола СЕМЕНЮК