«Щоб рої роїлися…»
У сузір’ї славних імен, якими пишається Кагарличчина, сяє зірка й Івана Михайловича Махині. Йому за досягнення та вагомий особистий внесок у розвиток бджільництва присвоєно знання Почесного пасічника України. Чи не могла б редакція на сторінках газети вмістити розповідь про цю людину? Адже наближається свято – День пасічника…» (З листа до редакції газети "Рідне місто").
Він частенько бував у редакції. Доброзичлива, приємна людина. А співбесідник – таких пошукати! Його судження – точні, об’ємні, настояні на життєвому досвіді і природній мудрості. Про що б не говорилось, його слухати було цікаво. А надто коли мова заходила про улюблену справу – пасічництво. Тут Іван Михайлович був неперевершений. Відчувалось одразу – перед нами професіонал, учений, новатор. Особливо запам’яталась зустріч у серпні 1998 року. Івану Михайловичу було присвоєно тоді звання Почесного пасічника України.
Розповідати про таких людей, як Іван Михайлович Махиня і важко, і легко… Важко, бо непросто відшукати слова, які б уповні характеризували людину. А легко, бо перед очима багато фактів і життєвих колізій, які варті не газетної статі, а цілої книги. Адже стільки пережито, стільки звершено, стільки досягнуто! Вистачило б не на одне життя…
Є люди, які прихиляються до своєї майбутньої професії з дитинства. Іван Михайлович – із таких. У батька була пасіка, батько часто хворів, і малому Іванкові доводилося самому дивитися за неспокійним бджолиним господарством. Особливо взимку, коли були свої складності. «Якщо бджоли дожили до Різдва Христового, доживуть вони і до Теплого Олекси», – казав батько. Усі його настанови, як зерна, падали на сприятливий грунт і давали добрі сходи…
У батька були умілі руки. Мав професію «столяра-краснодеревщика», сам побудував хату, сарай. Умілі руки були і в сина – уже в дев’ятирічному віці він змайстрував балалайку, яку невдовзі в голодному тридцять третьому році довелось обміняти на три житні хлібини…
Закінчив школу Іван перед війною і відразу вступив до сільськогосподарського технікуму бджільництва. Та корективи внесла війна. Йому довелось закінчити технікум аж 1948 року. А перед цим випали нові випробування на долю Івана – його було забрано в числі інших на роботу в Німеччину. Працював у бауера, важко працював, та ще й додавались постійні побої. І хтозна чим би завершився «остарбайтерський» період у житті юнака, якби він не зумів вчасно звідти утекти…
1948 рік. Переддипломна практика. Іван Махиня проходить її у Волинській області. З перших же днів начальник облбджолоконтори помітив здібності практиканта і зобов’язав прийняти під своє керівництво бджолорозплідник на сто бджолосімей. Плюс до того, ще й виступати щомісяця з лекціями перед пасічниками, які виконували обов’язки зоотехніків по бджільництву в районах (у післявоєнні роки таких спеціалістів бракувало).
І практикант відмінно склав практичний іспит – усі виробничі плани по бджільництву були не тільки виконані, а й перевиконані. Успіхи молодого спеціаліста були гідно оцінені, йому пообіцяли в майбутньому посаду головного зоотехніка обласної контори бджільництва.
Та через сімейні обставини він залишився у своєму районі. Працювати було нелегко, у післявоєнні роки в колективних господарствах бджільництво – в занепаді. І вже за перший рік роботи молодому спеціалістові вдалося збільшити кількість пасік, за його проектами в господарствах району було побудовано понад два десятки типових приміщень для зимівлі бджіл, розрахованих на 100, 200 і одне – на 500 сімей. Окрім основної роботи у відділі сільського господарства райвиконкому, він проводив навчання із зооспеціалістами господарств, підвищував їхній професійний рівень.
Іван Михайлович зробив великий вклад у створення бджолопідприємства в районі. Тут особливо проявилися такі його якості, як ініціативність, професіоналізм, організаторський хист. Він першим в області запровадив збирання квіткового пилку (одержав авторське свідоцтво). Бджолопідприємство стало школою передового досвіду пасічництва як Київщини, так і інших областей України.
Творчий підхід до справи. Удосконалення виробничих процесів. Новаторство. Ось які риси притаманні роботі І.М.Махині. ось що найбільше характеризує його багаторічну трудову діяльність у галузі бджільництва.
Так, ще одне авторське свідоцтво та грошову винагороду він одержав за рацпропозиції щодо оформлення оригінальної конструкції павільйону «Колосок» при бджолопідприємстві. Іван Михайлович першим в Україні істотно удосконалив так званий український вулик на двадцять рамок, за що Голова комітету ВДНГ у 1988 році вручив йому Диплом і медаль. Адже такий вулик забезпечує високу продуктивність бджолосімей, підвищує ефективність роботи пасічників, а також зручний для кочівлі. І умови роботи бджоли, і умови перезимівлі тут наближені до ідеальних. Про свій вулик Іван Михайлович говорив, як поет про свою новостворену поезію. Ось його слова: «Під час першого весняного обльоту бджоли дружньо рушають із просторого вулика, й не віриться, що була важка зима з морозами, відлигами. Після обльоту бджіл відкриваєш вулик – і душа радіє. Утеплювальні матеріали сухенькі, рамки чисті, у сформованих на зиму гніздах повні вулички бджіл, а підмору майже немає. Повірите, що за весь період утримання бджіл взимку надворі жодного разу їх не прослуховував, не турбував, від підмору льотків не прочищав, жодна, навіть найменша сім’я не загинула, і проносу у бджіл не бувало..»
Іван Михайлович був глибоко переконаний у тому, що на продуктивність бджіл мають вплив не лише особливості породи, не лише якість матки, сила сім’ї, кліматичні умови та кормова база, а й також тип та конструкція вулика. Пропагував він свої ідеї й у численних виступах перед пасічниками, і друкованим словом. «Українському вулику – зелену вулицю» – так називалася його обширна стаття, надрукована в журналі «Український пасічник» (номер п’ятий за 2002 рік).
Узагалі, і це слід особливо підкреслити, пропагандою передових методів роботи в галузі бджолярства Іван Михайлович займався все життя. Ось факти. 1979 рік. Він бере участь у розробці сценарію про пасіку свого підприємства. Із своєю маленькою внучкою знявся у фільмі «Кінець літа». У 1980 році столичні кінорежисери зняли його ще в одному фільмі.
А у вересні 2001 року Українське телебачення (УТ-1) підготувало цілу передачу про Івана Михайловича під девізом «Моя професія». Його вибрали як кращого за професією із 50 тисяч пасічників України (за рекомендацією інституту бджільництва). Передача йшла кілька годин. Після неї Івана Михайловича запросили на фуршет і попросили сказати тост. І його тост був таким: «Щоб рої роїлися, щоб меди медилися, а пасічники веселилися…»
…Кілька років уже минуло, як не стало Івана Михайловича Махині. Та пам’ять про нашого славного земляка – Почесного пасічника України – жива. Він для представників галузі бджолярства був і є взірцем.
Олексій Шульга, журналіст
На знімку: І.М.Махиня за роботою (фото вісімдесятих років).