У вітчизняній історії є чимало сторінок, які можна читати з подвійним почуттям у серці: з одного боку, гордості за свій героїчний, століттями незламний народ і – гіркоти розчарування діями можновладців, які призводили до інколи трагічних наслідків.
Серед таких сторінок – історія Героїв Крут. Про неї широкий загал українського суспільства дізнався лише в часи Незалежності: в радянську епоху ця тема була під жорстким табу. Та й у новітні часи героїзація подвигу юних патріотів була на належному рівні хіба що в часи після Помаранчевої революції, до реваншу антиукраїнських сил, які, прийшовши до влади, знову почали згортати національно-патріотичні лозунги, переписувати шкільні підручники і т.п.
У далекому січні 1918-го в п’ятигодинному бою під Крутами кількасот оборонців української державності, серед яких – київські студенти і бійці вільного козацтва, отримали переконливу військову перемогу над удесятеро переважаючою більшовицькою армією Муравйова. Юні патріоти зупинили наступ ворога і здійснили організований відступ, руйнуючи за собою колії і мости. Російсько-більшовицькі нападники втратили боєздатність на чотири дні. Агресор мусив підтягнути нові сили, відремонтувати підірвані й поруйновані мости та залізничні колії, і лише після цього продовжувати свій наступ на Київ, не так залізничним шляхом, як на реквізованих селянських возах, запряжених кіньми, по розмоклій дорозі.
Ця затримка ворога дала змогу українській делегації укласти Брест-Литовський мирний договір, який тоді врятував молоду українську державність. На жаль, не надовго. Україна через деякий час утратила історичний шанс на власну державність, ставши на багато десятиліть сателітом північної сусідки. І серед причин, що призвели до цього, були стратегічні помилки вітчизняної еліти, зокрема відсутність монолітної єдності перед історичними викликами, а також фактичний розпуск майже 300-тисячної армії. Немаловажним був і зовнішній фактор, насамперед загарбницька навала більшовицької Росії. Була в агресорів невдала спроба з утворенням Донецько-Криворізької республіки (1918) і більш успішна – УСРР (1919) – маріонеткового більшовицького адміністративно-територіального утворення в Україні, формально проголошеного «окремою державою», а потім – «закономірне» влиття в імперію.
Дивовижно, як усе це нагадує наші дні!.. Таке враження, що замусолений, майже столітньої давності сценарій «повернення» України в лоно північної імперії знову витягли з-під сукна. І що прикро – вітчизняна владна верхівка погано засвоїла уроки історії. Україна знову перед загрозою втрати суверенітету, знову доля держави тримається на ентузіазмі добровольців. Але, чесне слово, в серці є певність, що сучасні спадкоємці Героїв Крут не допустять трагічного повторення історії, а для російських загарбників їхні спроби втілення старого сценарію перетворяться у фарс і ганебну поразку. А сьогоднішню сторінку вітчизняної історії майбутні покоління читатимуть без гіркоти розчарувань.
Микола Семенюк
