Суб’єктивні нотатки про перший день роботи Кагарлицького ринку після карантину вихідного дня. Покупців негусто, і ця біда солідаризувала і ніби якось на другий план відтиснула «предковічну» конкуренцію двох структур, які провадять тут економічну діяльність: КП «Кагарлицький міський ринок» і Київрегіонспілки. В основному, рух помітний біля продуктових рядів, та й то, м’яко кажучи, черг не спостерігається. І якщо їсти людям хочеться завжди й на продукти вони тратять останні копійки, то на одяг, взуття, килими, посуд та інші промислові товари – в другу, якщо не в останню чергу, бо ще ж у коронавірусну епоху життєво важливими є ліки, та й за газ чи світло, щоб не відрізали, – треба платити щораз більше.
Підходжу до продавців різного краму, які вперше відкрили свої ятки після карантину вихідного дня, що його в соцмережах називають не локдауном, а нокдауном. Замість черги покупців – шеренга манекенів. «Хоч би хто якусь пару взуття купив! – нарікає на долю, закутавшись від холоду, одна з продавчинь. – Та в людей же грошей нема…» Оптимізму не видно ні в кого ні в словах, ні в очах, особливо з огляду на очікуваний тотальний локдаун, який переносять, наче смертний вирок, для підприємницької дрібноти. Те ж саме можна сказати й про відтермінування на рік обов’язкового запровадження класичних РРО (або касових апаратів) чи програмних РРО для всіх, хто користується спрощеною системою оподаткування і чиї доходи не перевищують 1 млн грн на рік. Які там мільйони!.. Податки, оренду треба платити, утримувати сім’ю, а замість прибутків – одні збитки. Тож не диво, що багато ринкових кіосків на замку, деінде висять оголошення про продаж. Малий бізнес не виживає, а вимирає. Обіцяні з верховин влади вісім тисяч допомоги малому і середньому бізнесу виглядають дешевим популізмом, бо в бюджеті на це коштів нема.
«Якщо не можуть допомогти, то хоч би не заважали», – підсумував один із підприємців.
Що тут додати?..
Микола СЕМЕНЮК
