Новорічну груднево-січневу пору кагарличани з гідністю можуть називати “Дашенківськими днями”. Адже гордість і майже легенда нашого міста Народний артист України Василь Павлович Дашенко народився 31 грудня 1916 року. А пішов у вічність у 69-річному віці 2 січня 1985...
Першим помітним кроком у велике мистецтво для Василя Дашенка був кінофільм «Винищувачі» (1939р.), бо, як виявляється, фільм і, зокрема, роль Дашенка вплинули на долі багатьох людей радянського покоління. Про це згадують В.Конюхова, генерал-майор авіації А.Гордєєв, полковники М.Білоус і М.Єсічко та інші. Сам Василь Дашенко вперше побачив цей фільм у місті Лодійне Поле, під Ленінградом, де, пішовши добровольцем у Червону Армію, брав участь у радянсько-фінській війні.
Із початком радянсько-німецької війни Василь Дашенко з дипломом актора знову йде добровольцем на фронт. Воював, був поранений, мав бойові нагороди. Особливо цінував медаль «За відвагу».
Після Перемоги молодий актор почав працювати в Київському драматичному театрі імені Івана Франка. В театрі і кіно зіграв більше ста ролей. Багатьом запам’яталися його схвильований, щирий Гриць («В степах України» О.Корнійчука), люблячий, відданий Назар («Назар Стодоля» Т.Шевченка), добрий, щиросердечний Микола («Мартин Боруля» І.Карпенка-Карого), завзятий Дон-Хуан та мужній Кент («Багато галасу даремно», «Король Лір» В.Шекспіра), люблячий син Джордж («Поступитися місцем», В.Дельмар), войовничий цар Ономай («Кассандра» Лесі Українки), Рискулбей («В ніч місячного затемнення» М.Каріма), героїчний Олег Кошовий («Молода гвардія» О.Фадєєва) та інші.
Але є цілий ряд образів, створених актором, про які хочеться говорити окремо. Це образи солдатів, офіцерів, воєначальників – людей мужніх, сильних духом. Про своїх героїв сам актор говорив: «Вони дорогі мені, рідні. Це – данина пам’яті тим, хто йшов поруч зі мною на бій, відстоював щастя, свободу Батьківщини, хто не повернувся з тих кривавих боїв. На фронті мені довелося воювати поруч із людьми різного віку. В моєму взводі були статечні, солідні шахтарі з Донбасу. До мене – молодого, багато в чому ще не досвідченого хлопця, – вони ставилися з увагою, допомагали, підтримували. Про них я думаю, граючи солдата Вічного у «Голубих оленях» О.Коломійця. Принциповість, глибокий розум, увага до людей властиві генералу Насєдкіну в спектаклі «Спадщина» А.Софронова. Ці риси мій герой запозичив у відомого полководця, маршала Гречка, який командував нашим фронтом. Захар Петрович Некований з «Пори жовтого листя» М.Зарудного – з його мудрим спокоєм, розумінням кожного – також близький до тих людей, яких зустрічав на війні. Відданість, солдатську вірність, готовність до подвигу моїх фронтових друзів я запам’ятав назавжди».
Василь Дашенко – актор щирий і щедрий. Його мистецтво реалістичне й урочисто піднесене. В найкращих ролях з найбільшою повнотою виявилось його акторське обда-ровання і мистецькі особливості – ніжність, щирість і м’який ліризм, майстерність акторського втілення в образ. Майстерність у точній і різноманітній кількості фарб, у виразнім підкресленні типового для того чи іншого героя середовища, часу.
Як активний громадський діяч, Василь Павлович Дашенко кілька років працював заступником голови і головою Українського театрального товариства, головою місцевкому профорганізації театру. Викладав в Інституті театрального мистецтва імені Карпенка-Карого і в театральній студії при театрі імені Івана Франка. Також обирався депутатом Ленінської районної Ради народних депутатів м. Києва.
31 грудня 2016 року виповниться 100 років від дня народження, а 2 січня - 31 рік із дня кончини Народного артиста України Василя Павловича Дашенка. Пам’ятають у Кагарлику відомого українського актора. У місті є вулиця його імені, засновано премію імені В.П.Дашенка для кращих учнів шкіл міста, ЗОШ №2 носить його ім’я, випущено книги «Василь Дашенко» (2006 р.) і «Пам’ять серця» (2013 р.). У шкільному музеї є його фотографії та архів. Зібрано 12 кінофільмів за його участю. У 2014 році відкрито меморіальну дошку на приміщенні школи №2, виготовлено буклет, проходять різні заходи на вшанування пам’яті славного земляка.
Петро Ляшенко,
вчитель історії Кагарлицької ЗОШ №2 ім. В.П.Дашенка
